Семантичне та етимологічне у назвах рослин

http://spil.ucoz.ua/load/likarski_roslini/semantichne_ta_etimologichne_u_nazvakh_roslin/11-1-0-1429

"Словник українських наукових і народних назв судинних рослин”. Упорядник Ю. Кобів. Інститут екології Карпат (НАНУ). 2004.

Деякі назви, як-от чорнозілля, колючник, перекотиполе, зумовлені очевидними властивостями рослин, інші - ур'єт, маршпастая - важко пояснити.

Більшість народних фітонімів мають слов'янську етимологію, але трапляються й романські (барвінок, матриґан, джарап), угро-фінські (шандра), тюркські (кермек, курай) та інші запозичення.

У деяких випадках можна простежити часові зміни в іменуванні. Наприклад, щодо рослини, загальновідомої зараз як помідор (Lycopersicon esculentum), у першій половині XX ст. переважала назва баклажан.

Частина фітонімів, наприклад любисток, горицвіт, траплялась у кільканадцятьох публікаціях, що свідчить про їх значну вживаність. Інші назви, як-от стягній, тайник, шелепайка, зафіксовано лише в поодиноких працях. Вказання у Словнику регіонів діалектного членування дає уявлення про поширення тих чи тих фітонімів, ареали яких дуже різняться. У назвах найширше представлено середньонаддніпрянський, наддністрянський і подільський говори, бо більшість дослідників працювали саме в цих регіонах. Найменше назв відомо з Надсяння і Західного Полісся. Степовий говір репрезентує чимало фітонімів, але з уваги на величезну територію і кількість населення, яку він охоплює, можна дійти висновку, що цей регіон вивчений недостатньо.

Треба мати на увазі, що у двослівних народних назвах, як і в живій мові загалом, прикметник переважно передує іменникові: червоний мак, чортові горіхи, волове очко. Натомість для зручнішого користування словниковими реєстрами цей порядок змінено на протилежний, властивий науковим назвам: мак червоний, горіхи чортові, очко волове. Виняток становлять лише ті фітоніми, у яких роль значущого слова відіграє сам прикметник. У таких випадках він стоїть попереду: гадяче зілля, тутове дерево, мильний корінь. Це стосується лише тих двослівних назв, у яких іменник (наприклад: зілля, трав(к)а, бур 'ян, дерево, кущ, цвіт, квіт(к)и, корінь) позначає рослину загалом або якусь її помітну частину.

Сподіваємося, що вміщені в Словникові народні назви рослин зацікавлять не лише фахівців- лексикографів чи етнографів, а й широке коло людей, небайдужих до культурної спадщини українського народу, зокрема до його знань про рослини, що відображені у фітонімах.